Субота, Лютий 16

“Нічого святого у купаннях на Водохреще нема” – Митрополит ПЦУ Димитрій (Рудюк)

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr +

Друзі! Все що я тут зараз напишу, ви можете сприймати, а можете і не погодитися з цим. Це ваша справа. Можете сказати – сам не стрибаєш, не занурюєшся, комусь не переч? Але ж підозрюю я, що оці купання в «прорюбях» пришкандибали до нас нещодавно з північних московських земель. Ще московський церковно-правовий документ – Стоглав 1551 р. забороняв вдаватися московитам до всіляких купань в «прорюбях» на Вдохрещі. Називав це поганським видовищем і погрожував карою для тих, хто це практикує. Але ніякий Стоглав цього явища в Росії не викорінив.

Україна, українці, козаки на Січі, не знали такого звичаю, як погруження у воду на Вдохрищі всім своїм тілом. У Олекси Воропая в «Звичаях нашого народу» ніде, підкреслює це, ніде ви не знайдете і натяку на те, що українці, майстерно приготовляючи Йордан за кілька днів до Хрещення Господнього, поливаючи вирубаний з криги хрест буряковим квасом, готувалися до того, щоб неодмінно після великого водосвяття стрибнути в ополонку з крижаною водою.

Чому? Відповідь дуже проста – українці з великою побожністю і навіть зі страхом ставилися до великої АҐІАСМИ, ставилися до води, як до святині. Адже, з річки, чи ставка, вода в яких колись була криштально чистою, всі намагалися набрати води у приготовлені і спеціально прикрашені посудини. Тому дико б виглядало таке видовище, коли люди після водосвяття побожно набирають воду, а тут хтось поруч викупується, «змиваючи свої гріхи» зануренням у воду.

За О. Воропаєм в нашого народу існувало повір’я, що як тільки-но священик занурить хреста у воду, то з води біси всі вискакують, і мерзнуть на хрещенських морозах доти, доки не прийде якась жінка прати брудну білизну. Тому після Вдохрещ десь приблизно до одного тижня жодна побожна жінка не ходила до річок і ставків прати одяг та білизну, щоб вся нечисть, яка вискочила з святої води, вимерзла. Можливо це повір’я саркастичне та дещо дивакувате, але воно засвідчує наскільки шанобливо до освяченої води ставилися наші предки-українці. Вони не розливалися нею повсюдно. Коли кропили домівки, то крейдою малювали хрестики на дверях та стінах, щоб бодай зайвої краплини не пролити просто так, чи на землю.

Саме таке шанобливе ставлення до Води-Аґіасми я побачив цього року в Константинополі. Там Патріарх шалено, як це буває в нас, не окроплював всіх і не лив ні на кого з відра, а легенько потрохи окроплював усіх, доторкаючись тільки голови, маленьким миртовим кропильцем, омочуючи його в щойно освячену воду, бо це ж велика святиня…

А хтось може підтвердить, що їх дідо й баба пів століття тому стрибали в ополонку? На моїй пам‘яті 90-ті – поч. 2-х тисячних років. Київ. Ніяких купань. Щороку Патріарх Філарет освячує воду на Дніпрі, але моржі кидаються в річку десь далеко. Вони тримаються осібно. Ведуть себе культурно. Аж ось настає друга половина 2-х тисячних. Вже ніхто нікого не боїться і не соромиться. Роздягтися перед всіма не соромно – перед священиком, перед старенькими півчими. І, о лихо, київський мер Л. Черновецький після того, як священик занурив у воду хреста, так пірнув в ополонку на Вдохрещі, що виплив без трусів. Тоді у Києві тільки лінивий не піднімав цієї гуморної події на сміх.

 

Згодом купання на Вдохрищі набули вже такого характеру, що їх навряд чи хто колись приборкає. Видається мені, що ще трохи, так кілька років такого дикого ентузіазму, і священики будуть приходити разом з півчими на Йордан у трусах та купальниках і чин великого освячення води будуть звершувати, стоячи по пояс у крижаній воді. Замість молитв звучатимуть матюки, бо вода така холодна, що той, хто в неї тепер влазить у присутності священика спочатку хреститься, а потім всіх і вся криє матом і воду святу також… і вже не одна побожна душа про таке свідчила, бо чула…

Диво дивнеє це бачити, але нічого святого і такого, що має відношення до Йорданського свята у цьому немає. Ні в яких книгах, статутах та літургіках такого не написано.

Якщо вогонь і вода стихії, то чому у воду стрибати можна, а через вогонь ні? Це питання я ставлю священикам, бо вони це практикують і самі часто стають прикладом перед всіма людьми. А священики напевно ж добре знають, що через вогонь на «Купала» стрибати не можна?

Ну, і якщо Христос, у всьому подібний до нас, окрім гріха, увійшов у воду один раз, щоб хреститися від Іоана Предтечі, то і нас під час хрещення занурювали у воду, тому сповідуємо одне хрещення. Якщо ми, прибувши до Святої Землі, йдемо на Йордан і там занурюємось, то творимо ми це на спомин про подію Хрещення Господнього. Але навіщо безглуздо це робити під час великого освячення води і думати, що занурення в ополонку замінює Таїнство Сповіді? Навіщо чин великої аґіасми перетворювати на цирк.

При цьому всьому я поважаю тих, хто відійшов собі далеко, смиренно і без показухи десь там пірнув у воді, вийшов спокійно з води, помолився на одинці з Богом, і пішов. Також є й такі, які скромно, по обіді, або увечері після водосвяття йдуть до ополонки вмиватися, або ж навіть купатися, тоді, коли нікого немає, без показухи і хизування. В такому випадку нічого тут скверного не може бути…

І ще про одне цьогорічне явище. Тут у фб дивуються з одного тернопільського священика, як він оригінально придумав святити воду – взяв ікону поліз у спеціально влаштований басейн з водою і чотири рази, тримаючи ікону Богоявлення, щоб не замочити, весь пірнув. Кажу вам усім нічого оригінального він не придумав. Неподалік Почаєва, в Онишківцях, на джерелі святої Анни священик і кілька монахинь це роблять щодня. Власне звідти моя люстрація до цього допису. Очевидно отець був там неодноразово і бачив, як попи і монашки цими водними лікуваннями щодня вправляються. Тай так у себе вчинив… а люди, як люди – дивуються!

Але ж залишаємось кожний при своїй думці… наступне найближче свято Валентина. Готуймось спостерігати у фб новий кіч!)

Джерело: Митрополит Димитрій Рудюк


Підписуйтеся на наш канал в Telegram та спільноту в Facebook
Поширити:

ЗАЛИШИТИ  КОМЕНТАР